Виженка

Гуцульська вишивка - це унікальне явище в українській культурі. Через етнічні контакти з іншими слов'янськими народами має широкі аналогії в культурі сусідніх народів (румунів, угорців, словаків та ін.). В розробці орнаменту гуцульські вишивальниці досягли вершин художнього рівня. Вони створювали вишивки, які оцінюються як високомистецькі твори, та здобувають визнання і всесвітню славу. Важливо, що вишивка Гуцульщини зберегла давні магічні мотиви та символи. Вона майже нічого не втрачала із своїх надбань, а поступово нагромаджувала орнаментальне багатство. Вивчення архаїчних пластів орнаментального гуцульського мистецтва допомагає аналізувати складні питання взаємозв'язків, взаємовпливів і локальних відмінностей в традиційно-побутовій мистецькій культурі населення Карпатсько-Балканського регіону.

Найбільш виразнішими гуцульськими мотивами на території Вижницького району відіграють виженські вишивки. 

Для цього села характерні святкові сорочки-"рукав'янки", прикрашені скісними смугами дрібного геометричного орнаменту. Кольорова гама вишивок - ясно-червона. Поряд з вишивками бавовняними нитками у Виженці носили також "рукавівки", вишиті бісером, їх площа повністю заповнена кочільцями або квадратиками червоного або вишневого кольору. Вуставка утворена вузькими рядками узору з дрібних мотивів, між ними - рядки пацьорків* й шнурочки.

У селі Виженка жіноча весільна сорочка називалась «кантівка», оскільки в ній геометричний орнамент окантовував пазушний розріз, викот горловини і низ рукавів, підкріплюючи їх.

Колористика орнаментальної композиції будувалась на гармонійному переході темно-сірих, волошкових і блакитних кольорів або темно - та світло-зелених і жовтих.

Основні геометричні мотиви на різних деталях сорочки виконувались технікою рахункової гладі - настилом. Широкі стібки щільно прилягали одна до одної, покриваючи тканину по рахунку ниток. Ті ж малюнки часто виконувались низзю - способом, при якому вишивальні нитки йшли паралельно до основи і накладались на звороті. Іноді такі мотиви виконувались технікою хреста.

Рисунки вишивки на сорочках дівчат, жінок молодого та похилого віку не були однаковими. Різномасштабні візерунки складного композиційного моделювання покривали поверхню сорочок дівчат і молодих жінок. Орнаментальні композиції на сорочках жінок похилого віку відрізнялись строгістю рисунка, що виражалось у його однотипності, одномасштабності. Вишивка займала незначну площу.

Палітра кольорів також відповідала віковим особливостям. З віком яскравість кольору слабшала. Ті ж малинові, зелені, жовті тони ставали глухішими, спокійнішими. Серед них переважав чорний колір.

Чоловічий костюм, як за своїми складовими компонентами, так і за оздобою, набагато простіший від жіночого. Можна сказати, що, пристосовуючись до виробничої необхідності, вони вбирали в себе риси строгої логіки.

Основу чоловічого одягу складала тунікоподібна сорочка з боковими клинами, серединним розрізом горловини з нашивною манишкою*. До широких, зібраних у збори коло зап'ястя рукавів, пришивались манжети - чохли. У чоловічих сорочках на Вижниччині був круглий виріз горловини, який оброблявся обметом - одним із древніх швів.

Обметування, як і збирання у зборку горловини, визначило появу вишитих ковнірів. Переважна більшість чоловічих сорочок мала ковніри-стояки і відкладні ковніри, пришиті до стояка. Нагрудна вишивка з відкладним коміром у вигляді двох смужок вздовж розрізу в сорочках з відкладним коміром і у вигляді широкого прямокутника в сорочках зі стоячим коміром.

Гострокутні ромбоподібні або стилізовані рослинні мотиви рівномірно, щільно вистеляли декоративні ділянки, нагадуючи орнаментальні будови узорів килимарства. Їхній композиційний взаємозв'язок виразно виявлений мажором жовто-зелених, оранжево-червоних вовняних ниток у сполученні з чорним і білим.

Характерно, що вишивка робилася не безпосередньо на самій сорочці, а на окремо підкроєних деталях: манишці, комірі, манжетах. Потім оформлені деталі нашивались на призначені місця.

Буденні сорочки за своїм художнім оформленням простіші. Легкий геометричний орнамент в однаковому пропорційному співвідношенні оформляв комір, пазушний розріз, манжети і поділ. Його колористика будувалась на двох-трьох кольорах, хоча й не менш звучних, ніж у святкових сорочках.

При дотриманні спільної для багатьох виробів схеми композиційного розміщення вишивки, кожен майстер створює своєрідну річ, індивідуальні особливості якої виявляються і в колористичному вирішенні, і в техніці виконання, і в структурі самих мотивів. В орнаментах вижницьких майстринь, які здебільшого вишивають низзю, ромбоподібні мотиви вишивок мають складну внутрішню і зовнішню деталізацію.

Вивчаючи наукові праці щодо одягових традицій Гуцульщини, ми знайшли інформацію, що в с. Виженка під час весільних обрядів наречену одягали в «гуглю», а голову покривали «рантухом».

Але, на жаль, під час нашої експедиції, опитані нами респонденти, нічого про цю традицію не змогли розповісти.

Також на старих фото часто трапляються сорочки подібні до косівських, так званих «вербовецьких рукавівок». Це може свідчити про те, що відбувався певний обмін традиціями та модою між двома сусідніми районами - Вижницьким та Косівським. Це свідчить про торгівлю між Косівщиною та Вижниччиною.

На цей час чи не єдиними носіями традиційної виженської вишивки є родина Андрицуляків ( Ірина Володимирівна та її дочка Наталка). Серед їхніх робіт є чимало традиційних сорочок «рукав'янок», вони також вдало перенесли узори із сорочок на рушники. Крім того, у них збереглася чимала колекція родинних старожитностей, левову частку яких, складають елементи одягу та старі фотографії, де зображено як вдягалися люди у с. Виженка в кінці XIX - початку XX століття. 

Повернутися назад?